«Хресна» дорога з Микуличина в Космач.

Насправді цей дводенний перехід гірським пасмом, що простягається приблизно на двадцять п’ять кілометрів з північного заходу на південний схід між долинами річки Прут та її правої притоки Прутець Чемегівський, а далі ще півтора десятка кілометрів на північний схід за течією річки Пістинька, до канонічної «хресної дороги» з 14-ма «стаціями», яка символізує шлях Христа на Голготу, прямого стосунку не має. Але саме на цьому маршруті, як ніде інде, практично на кожній вершині, кожній полонині трапляються встановлені горянами сакральні символи — хрести та каплички.

З неозорого Микуличина

Сотню років тому село Микуличин, яке адміністративно належить до Яремчанської міської ради, було найбільшим після Делятина на всьому проміжку залізниці від Надвірної до Рахова. Тут функціонували вузькоколійки, розходились у різні напрямки так звані «цісарські» дороги, викладені каменем, працювали лісопильні, інші промислові цехи. Широковідоме нині Яремче тоді лише зароджувалося. (За переказами, багатий микулинецький господар у другій половині ХІХ століття подарував своєму вірному слузі Яремі землю в тому місці). За площею Микуличин і зараз — одне з найбільших прикарпатських сіл.

Довкола Микуличина та в його межах знаходиться кілька гірських груп і хребтів, через які проходять популярні туристичні маршрути. Практично всіх школярів, які відпочивають в тутешніх літніх дитячих таборах, неодмінно водять в одноденні походи на гору Ліснів, звідки в погожу днину видно вершини Петроса, Говерли, Хом’яка, Синяка, хребет Явірник. Але через Ліснів можна пройтися й по-дорослому, скажімо, до найвищих вершин Покутських Карпат Горді (чи Горда, 1478 метрів), Грегіт (1472), Ротила (1482) чи в знаменитий центр народних промислів село Космач Косівського району. (Будьте певні, добра чверть усіх гуцульських сувенірів, що продаються десь на Андріївському узвозі чи коло бюветів мінеральних вод в популярних містах-курортах, зроблена в Космачі).

У Микуличині стартувати в бік гори Ліснів можна з кількох місць: безпосередньо з центру села, повернувши ліворуч з автотраси Івано-Франківськ–Рахів перед автостанцією; за табором «Смерічка», підвісним містком (кладкою) через Прут ліворуч дороги; від місця впадіння в Прут річки Женець на межі з сусіднім селом Татарів.

Ми обрали другий варіант. Перед кладкою ростуть дві розлогі верби, біля однієї з них є лавка. На трасі в цьому місці вказівник крутого повороту праворуч. Перейшовши місток, піднімаємося між сільських будівель вгору, на схід. Далі повертаємо праворуч і через чверть години натрапляємо на розвилку. Рухаємося прямо в південному напрямку та потрапляємо до лісу. При дорозі — потужне джерело, далі, через певну відстань, є обладнані місця для відпочинку, на деревах маркери. Дорога іде західним схилом гори Ільківська (1039 метрів) паралельно автотрасі та залізничній колії, що тягнуться нижче, в долині Прута.

Приблизно через кілометр після джерела бачимо наступну розвилку. Повернувши ліворуч, можна вийти до стежки, що веде хребтом (якраз від центру Микуличина), а дорога праворуч і далі траверсом огинає Ільківську. Дещо нерозважливо ми повернули вправо, зробивши в результаті чималий гак та трохи втративши висоту. Ця дорога врешті сполучається зі стежкою, що веде із заходу на схід до Ліснів від Женецького лісництва повз гору Ягоди. Широка просіка поросла ожинами та кущами, стежка серпантином звивається поруч. Довелося здійснити нескладний півгодинний підйом до полонини біля гори Пониклива (1217 метрів), з якої відкривається вид на Ліснів.

Від Лісніва до вечора

На висоті понад 1000 метрів на хребті лежить сніг. Місцями він майже зовсім розтанув, але в затінку, особливо коли йти крізь ліс, килим може мати глибину півметра і більше. Долати такі ділянки доводиться повільніше. На полонині під Ліснівом бачимо першу колибу, а вище, на перемичці, натрапляємо на компактну прямокутну споруду з нержавіючого металу. Це — каплиця.

Карпатські горяни далеко славляться як будівничі культових споруд. Каплиці та хрести, встановлені на гірських верхах, під пронизливими вітрами та бурями, могли би стати предметом окремого дослідження під назвою, скажімо, «Малі форми сакрально-ужиткового мистецтва». Каплички, як правило, мають приблизно один квадратний метр в основі, зовні оздоблені різьбою або чеканкою. Переважно замість дверей в них зроблені віконця (якщо багато снігу, двері не відчинити). Всередині — іконки, вишивані рушники, хрестики. Люди завбачливо залишають в капличках свічки, сірники, навіть складають невеликі грошові пожертви. Практично на кожній вершині стоять хрести (дерев’яні, залізні, камінні, ще з 1930-х років). Є й більш екзотичні символи. Під горою Горда-Доброкіївська поруч з дерев’яною капличкою стоїть камінь, на якому вирізьблено око та напис: «Все минеси але Боже око ни минеси. Василь».

З гори Ліснів дорога хребтом веде майже прямо на південний захід до Чорного Погара. Три вершини на цьому проміжку можна обійти траверсними дорогами справа. У кінці березня найскладнішим був відрізок за полониною Щівка — більше кілометра засніженою лісовою дорогою. А от за Чорними Погарем неважко й зблукати. Дорога, що веде праворуч і наче огинає сусідню гору Щави, насправді за якийсь кілометр зникає. З Чорного Погара до наступної гори на маршруті — Буковинки (1256 метрів) треба повертати ліворуч і вниз, на південний схід. Цей півторакілометровий лісовий відрізок наприкінці березня також лежав у снігу. По дорозі натрапляємо на сліди копитних, схоже, оленів, а також диких свиней. Проте, очевидно, звірі переходили стежку кілька діб тому — сліди підмерзлі, притрушені вчорашнім снігом.

Буковинка — типова для цієї місцевості кичера (гора з незалісненим верхом), на ній встановлено православний хрест (з нижньою косою поперечиною), а поряд стоїть геодезична вежа. Підніматися до вершини не конче — дорога повертає на південь і через невелику заліснену ділянку виводить на чергову полонину. Праворуч, на заході, ще одна кичера — гора Пересліп (1310 метрів), а дорога прямує до підніжжя гори Сиголка (1290 метрів). В путівниках та топографічних картах зустрічається кілька варіантів цього топоніма: Сихолка, Сихівка, Сиколка... Ми ж скористаємося підказкою лісників з Космача — «сиголка» з наголосом на другому складі. Цей же топонім, до речі, застосовується на польській військовій мапі 1933 року.

Обабіч гори досі збереглися залишки фундаментів кам’яних будівель, які стояли тут ще за Австро-Угорщини. Ліворуч вершини на полонині розташувалися дві колиби, неподалік кожної є джерело. На пройдених майже двох десятках кілометрів ці споруди за зиму збереглися найкраще. В одній з них ми й заночували, знайшовши добрий захист від вітру, а може, й звіра. Коли перед сутінками набирали воду, неподалік, здається, завив вовк...

Вовчими слідами

Коли морозного ранку наступного дня ми продовжили свій шлях, то через якихось півтора сотні метрів надибали на свіжі вовчі сліди і, мабуть, наступних кілометрів вісім ішли дорогою за тими слідами. Зазвичай торованими людськими шляхами хижаки майже не ходять, але в кінці березня на хребті людським духом переважно не пахне. (Як з’ясувалося, двоє чоловіків проходили тут з Космача в присілок Татарова Піги ще три тижні тому). Тож звірі почувалися доволі безпечно. До речі, цього року популяції вовків збільшилися майже повсюдно.

Рухаючись у тому ж напрямку, що й вовки вночі, долаємо три кілометри до гори Горда-Доброкіївська. У лісі товщина снігового покриву досить велика, ступаємо слід в слід, час від часу міняючись місцями. З Доброкіївської видно на півдні кам’янисту вершину найвищої тутешньої гори Горда (1478 метрів). Якщо рухатися повз неї справа на південь, то приблизно через три кілометри можна вийти на стару військову дорогу, яка через перевал Ріжі (1241 метр) веде з Ворохти до Космача. Але на Космач є коротший шлях — у східному напрямку північним схилом Горди до одноіменної полонини та далі, до підніжжя гори Мунчіл (1381 метр).

Саме на цьому проміжку взимку треба здолати два найскладніші переходи. Буревії повалили на дорогу чимало дерев, на закритому від сонця боці сніг майже не стопився, відтак іти важко. В глибоких ярах лівіше якраз бере початок потік Прутець-Чемегівський, який біжить 28 кілометрів між двох хребтів до центра Микуличина, де впадає в Прут.

Після виснажливої боротьби зі снігом стає несподівано легко ступати по траві полонини Під Мунчілом. Тут, при дорозі, у затінку смерек, ще одна каплиця. За нею чергова розвилка. Дорога на північний схід виводить на хребет, яким проходить кордон між Микуличином та Косівським районом. Цією групою гір можна пройти приблизно 22 кілометри з півдня на північ від Мунчіла аж до вивершеної ретрансляційною телевежею гори Рокита зі знаковою висотою 1111 метрів. (Завдяки телевежі Рокиту можна впізнати з багатьох довколишніх вершин). А на проміжку майже 10 кілометрів хребет проходить західніше Космача. Найвища гора на ньому — Лисина-Космацька (1465 метрів). Зійти до села можна в кількох місцях: стежки праворуч є між Мунчілом і горою Пожеретул (1413 метрів), північніше Лисини біля гори Ледескул (1334), від самої вершини гори Штевйора (1123), з якої відкривається найкраща панорама Космача.

Але ну його — знову вгору, знову снігами. Уже пополудні, а до Космача є коротший шлях. На розвилці повертаємо ліворуч, на південний схід. До полонини Мунчелик менше кілометра. Праворуч дороги — ще один фундамент давньої будівлі, на полонині — типова капличка, нижче видніє доглянута колиба. Тут нас наздогнали вершник і піший — саме ті юнаки, котрі на початку березня ішли цією дорогою в протилежному напрямку, на заробітки в Піги. Завдяки їм ми й натрапили на найкоротшу стежку до Космача.

Що таке кляуза?

Згадана вище військова дорога веде до Космача з південного краю полонини, спершу серпантином, стрімким схилом, а далі вздовж русла річки Пістинька. «А ми йдем попри кляузу. До лісництва трохи довше, як дві години. Тут є стежка, онде сліди», — впевнено каже один з мимовільних провідників. Інший спішився, «вйокнув» на коня, і розумна тварина сама рушила до краю лісу, на північний схід від колиби. Ледь помітна з-під снігу стежка круто в’ється поміж дерев, але вже за чверть години виходимо на ґрунтову дорогу вздовж потоку Мунчіл Верхній, що врешті впадає в Пістиньку. Дорога веде прямо до села — уже ніяких орієнтирів шукати не треба.

Як сказав один одинадцятирічний краєзнавець, у Карпатах всі дороги виглядають однаково: з одного боку гора, з іншого боку річка, а за річкою ще одна гора. Проте на кожній є свої принади, природні та рукотворні витвори, що таки визначають неповторність кожного пройденого шляху. До прикладу, кляуза на Пістинці. «Кляуза» на місцевому діалекті — аж ніяк не синонім наклепу чи доносу, це така спеціальна гребля зі шлюзом на гірській річці, від якої сплавляють ліс. Від цієї давньої конструкції в Космачі залишилися рештки насипу та кілька зігнилих колод. А ще, з якогось дива, неподалік стоїть будинок з табличкою «вул. Ісаєва 225». Більше ніде нумерації ми не побачили. До чого тут Штірліц? 

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Тарас ДУТКА

Короткий опис маршруту: село Микуличин — гора Ліснів (1257 метрів) — гора Чорний Погар (1266) — гора Сиголка (1290) — гора Горда-Доброкіївська (1357) — полонина Мунчелик — річка Пістинька — село Космач.

Приблизна протяжність маршруту — 40 кілометрів

Тривалість переходу — два дні.

Маршрут не складний, влітку загальнодоступний, в зимово-весняний період деякі ділянки складні для проходження. Маршрут можна урізноманітнити залежно від тривалості.