 Вино не роблять — його плекають
текст: Ігор ПАНЧИШИН
(Матеріал подається в скороченні)
Якось на знаменитій міжнародній львівській виставці 1877 року професор Цісельський виставив до конкурсу кілька пляшок добротного Токайського. Але попередньо змив з них автентичні етикетки і наліпив простенькі з написом «вино медово-фруктове». Поважна комісія визнала, що це вино не має смаку, а мед занадто відчутний.
Щось подібне, але навпаки, трапилося якось недавно... В пляшки від спожитого К’янті налили домашнє червоне вино з кількох сортів темного винограду (котрийсь із них навіть не має шляхетної назви), вирощеного в Прикарпатті. І приватні «сомельє» визнали цей напій справжнім італійським вином. Господар, пишаючись таким «визнанням», цілком серйозно зайнявся вирощуванням винограду і виготовленням вина в нетрадиційному на перший погляд регіоні.
Загалом ні для кого не складає таємниці, де у світі розташовані основні виноробні території. В основному це — гори. Є у переліку і Карпати. Звичайно, східні схили (Галичина) є менш адаптовані. Тут і динамічніші, фактурніші ландшафти, і екстремальніший клімат. Зате західні схили (Закарпаття) — справді благодатний край.
Виноград вирощують усюди. У промислових цілях — все ж зазвичай на Закарпатті. Та деякі пишні сорти прекрасно достигають і далі на схід. Солодку білу Леанку можна зустріти на Івано-Франківщині, Львівщині, в Чернівецькій області...
Розповідати про цю «кухню» можна нескінченно протягом цілого року. Майже стільки ж, скільки росте, достигає виноград, визріває вино. Аякже, зібрати виноград — це тільки епізод. Виноробство — правдиве мистецтво. Хоч виготовлення вина — одне з найпоширеніших знань. І кожен може зробити свій внесок у ці знання. Неможливо переповісти у двох-трьох «рецептах» про створення хліба, виховання дітей. Подібно ж — про плекання вина.
 ...Зазвичай зібраний виноград не можна мити. Тож про його чистоту треба пам’ятати протягом року. Але кажуть, по грону мусять прогулятися павучки та комашки. І що довше йому вдасться побути на лозі, то краще. Зібравши грона, очистивши від галузок, витискуємо сік. Важливо вичавити детально, не пропустивши ані ягідки. Для цього є різні методи. Найзвичніший — це з допомогою пресу. Хоча, залежно від кількості врожаю, можна вдаватися до різних винаходів і прийомів.
Тепер про додавання цукру. Як відомо, фруктоза є у самому винограді. Вона і спричиняє бродіння. І що сонячніше було літо — то солодший виноград, то більше алкоголю у такому вині. Що холодніше літо — то кисліше, слабше вино. То більше цукру мусить додати у виноградний сік господар, компенсуючи брак сонячного проміння.
Тепер суміш має забродити. Треба «пустити життя» в сусло. В класичних ситуаціях процес починається відразу і триває в бочках чи чанах (баняках). Але збіднений на цукор виноград потребує тепла і часу. Тут від винороба вимагається надзвичайної чуйності. Найперше бочки і чани мусять бути ідеально чистими. Сусло має знаходитися в температурі 15-20 градусів тепла, заховане від світла, без доступу повітря. Пройде якийсь час... Це може бути два-три дні або й п’ять. Власне тут потрібні чуття та досвід. Загалом тверді частки мають осісти на дно, а порожні шкірки — піднятися. Інколи на поверхні виростає грибок, який годиться як основа для десертних вин.
Тепер можна акуратно відділити осад від соку. Заливши сік у герметичну посудину, запускаємо процес власне його бродіння. Тепер має минути місяць-півтора. І коли у вашій пивниці запанує тиша — можете розливати вино в пляшки. Воно дозріватиме і в них. Тож краще тримати їх добре закоркованими і униз горлом, щоб пропарений перед закриттям корок залишався вологим.
Смакуючи вино попереднього врожаю упродовж року і готуючись до врожаю наступного, ви помітите, що ближче до осені вино стає усе чистішим та вишуканішим. Пляшки в пивниці варто час від часу обертати, щоб на корку не накопичувався осад...
 на початок
| 
Про нас
;)
;)
