| |
НАСЕРЕДИНІМІСТА
топологія dеja vu
текст: Юрко ІЗДРИК
графіка: DaPix
(Матеріал подається в скороченні)
 Юрко ІЗДРИК — письменник, перекладач, редактор культового журналу «Четвер», автор книг «Воццек», «Подвійний Леон», «Острів КРК», «AMTM», низки есеїв, літературознавчих статей. Твори перекладалися англійською, німецькою, польською, чеською, російською. Роман «Воццек» окремою книгою виданий в Польщі й Канаді. Автор концепцій та художнього оформлення книжкових серій: «Бібліотека журналу «Четвер», «Інший формат», «Агресивна бібліофілія» та ін. Народився і живе в місті Калуш на Івано-Франківщині.
What immortal hand or eye dare frame the fearful symmetry?
William Blake1
Це місто за свою не таку вже й довгу історію дослужилося безлічі визначень та означень, іноді навіть цілком адекватних. Не дослужилося, щоправда, імені. Чи то пак сталого топоніму. Тож і донині кажуть про нього в міру особистих преференцій то по-старому, — Станіслав; то по-новому, — Івано-Франківськ; то прозахідно — Станислaвів; то просхідно — Ван’фрaнковск. А загалом побутує фамільярне скорочення «Франківськ», що реферує чи то до франк-масонських фуете Каменяра, чи то до галіційських (в їх іспанському варіанті) сентиментів генерала Фрaнко...
Існують інші, вигадливіші спроби означити Івано-Франківськ як «колиску Станіславського феномену», наприклад. Однак сусідство різнополярних сенсів у словах «франківськ» та «станіслав» призводить до короткого замикання в умах високочолих інтелектуалів, до турбулентних завихрень у вакуумі можновладних мізків, а що гірше — повністю іґнорується колективним підсвідомим посполитої більшості. «Місту конче потрібен ребрендінґ!» — віддавна волають адепти консалтинґу, не пояснюючи, щоправда, зміст цього терміну.
А в усьому іншому «Франківськ» — місто як місто.
Принаймні на позір. Принаймні на вигляд. Принаймні на сміх.
Бо насправді мало хто знає про дивовижні випадки, незафіксовані офіційною історіографією, про таємничі історії, нерозтлумачені адміністративними екзегетами, та про секретні операції, не занесені до жодних х-файлів, — пов’язані з особливостями франківського простору.
децл пояснень
  Підозрюю, не всім зрозуміло, до чого я веду. Тому почнемо з прикладів.
Мабуть, немає людини, яка бодай раз не відчувала т.зв. deja vu. Це коли опиняєшся в ситуації, що її немов уже колись переживав, і все до щему знайоме — голоси, атмосфера, запахи, декорації... Все ідентичне, автентичне, точнісінько таке ж, як тоді... хоча ніякого «тоді» насправді не було... та все таке ж... ці спалахи за склом... цей вигин її зап’ястя... сигаретний дим, випущений під стелю... Все власне, рідне, справжнє і таке ж. Інший лише ти, старший, досвідченіший, а головне — сміховинний зі своєю пам’яттю про те, чого не було, про те, що насправді не відбувається не вперше.
Медики схильні пояснювати deja vu суто матеріалістично: як результат фантомного збудження медіаторних ланцюгів (за сучасними аналогіями їх називають «віртуальними процесорами»), от тільки природа цього явища, мовляв, не до кінця зрозуміла. Та медики помиляються. Справжнє пояснення теж цілком матеріалістичне, однак не нейрофізіологічне, а математичне. Точніше — топологічне.
Топологія — розділ математики, що вивчає властивості об’єктів, здеформованих у геометріях вищого порядку. Так меридіани із 2-вимірної географічної мапи (перпендикулярні до екватора, а, отже, паралельні між собою) сходяться на полюсах 3-вимірного глобуса, заперечуючи тезу про неперетинання паралельних ліній і унаочнюючи чудеса неевклідової геометрії.
А ось приступніший приклад. Візьмемо фраґмент мапи Франківська. Очевидно, що кожен, хто цілеспрямовано прямуватиме вулицею Грушевського з пункта, позначеного нуликом, до пункту, позначеного хрестиком, кожну ділянку шляху минатиме тільки раз. А потрапити до вихідного пункту зможе, лише повернувши назад. Однак, якщо склеїти цей фраґмент мапи так, щоб утворився конус — уявімо для зручності, що мапа не паперова, а виготовлена з ідеально пластичного матеріалу, — то побачимо, що шпацер вулицею Грушевського перетворився на в’язничну прогулянку довкола якоїсь шпичастої клумби. І перехожий може потрапити з хрестика на нулик, не тільки повернувши назад, але й ідучи далі та перетинаючи лінію склейки (до того ж набагато швидше). Тоді зрозуміло, що в цій ситуації йому може зненацька видатися, ніби це місце він уже десь бачив і колись він тут уже був, але поняття зеленого не має, як міг опинитися тут вдруге, якщо ішов від, а не до нулика. Звісно, згодом, рано чи пізно з’ясується, що він не самотній у своїх тривогах та сум’ятті, і тоді в закумареній колективній свідомості й виникає рятівне словечко deja vu...
інші аспекти
  Втім, політичний аспект усе ж не найцікавіший. Якщо не зациклюватися на простих геометричних об’єктах, де все ще трапляються пласкі ділянки, і перейти до фігур із різними типами кривизни, несподіваних побічних ефектів побільшає. Вас давно не смішить бородатий анекдот про глобус України? Мене теж. Однак із тієї простої причини, що ніякий це не анекдот. До того ж закільцьованих у сферичну поверхню фраґментів пласких ділянок може бути безліч. А отже, й безліч глобусів. Безліч різних глобусів. Безліч усіх можливих глобусів. Таким чином у багатовимірній порожнечі буття щомиті спонтанно виникає і зникає незліченна кількість світів (не лише сферично-бульбашкових, але й бульбашково-пірамідальних, кубічних, октаедерних тощо). І нічого потішного, запевняю, немає ані в горезвісному глобусі України, ані в глобусі Франківська, ані в глобусах привокзальної площі чи присадибної ділянки. Переконаний, багато хто з моїх колег згадає, як після цілоденного водіння кози центром Франківська (десь між 0,75 та 1,5 літрами оковитої) вони опинялися на Глобусі Стометрівки. Глобус цей, як пригадую, був невеличкий. Бо куди б ти не подався, хвилин за 5 неодмінно опинявся в тому самому гадючнику, звідки щойно виповз. (Як і політичний аспект, зіґноруємо новий можливий відлік, що послуговується літрами: об’єднана теорія відносності Айнштайна та теорія поля Фермі допускають не лише безмежну кількість вимірів, але й необмежений вибір одиниць вимірювання)...
кінець теоріям
Звісно, пласкі двовимірні істоти, що населяють поверхню бублика, не знають, що є коротша і довша дороги. Ба більше — своїми пласкими приладами вони в жоден спосіб не виміряють цієї різниці, а своїми пласкими теоріями не доведуть її існування. Але, погодьтеся, в будь-якому світі трапляються одинаки, які завжди пруться поперед батька в пекло, шукають коротший шлях і завжди ходять напопереки! Там, на своїх бубликових просторах, вони від цього нічого не виграють. Можливо навіть, виглядають підозріло. Можливо навіть, їх вважають марґіналами або придурками. Але ж нам з вами (нам, ангелам-каптенармусам вищого гатунку!) очевидно, що deja vu на їхньому життєвому шляху трапляється набагато частіше, ніж у решти! Мало того — ці падлюки здатні самі вирішувати, коли їм пережити чергове deja vu! Вони мобільніші. Вони просунуті. А найпросунутіші з них ще й усвідомлюють власну просунутість! Ну не потвори?
Вам ще не кортить дізнатися, хто ці манкурти-зрадники? Хто ці перевертні без погонів? Хто ці мерзотники, що переходять на зелене світло, а не вздовж?..
О брате мій, ти хочеш знати, хто вкрав у тебе дежавю?
кінець практики
  Ні, ви не вгадали. Я не про новий різновид всесвітньої змови. Звичайно, існують таємні ордени, масони, езотерики та інша екзота. Існує практична магія, древні ритуали і ужиткова політтехнологія. Кажуть, існують також сірі кардинали і невидимі ідеологи. Кажуть, існує бункер реальних володарів світу, командний пункт, чорний чемоданчик і червона кнопка. Кажуть, є міжбанківські терористичні біржі, що фінансують усіх президентів, а також мережа comedy club, що пропагує кабалу у формі вульгарних анекдотів. Існує всесильний мережевий маркетинг, який труїть нас харчовими додатками, шантажує справжніми німецькими шинковками та залякує космодисками... Тож цілком логічно припускати, що в такому розмаїтті існують і групи керування дежавю. Скажу більше: теорія змови — ніяка не теорія. Це щоденна реальність. Щоб зрозуміти, що нами маніпулюють, не конче навіть вмикати телевізор. Достатньо подивитися за вікно. Або в дзеркало. Як дотепно зауважив Віктор Олегович Пєлєвін: «Антирусский заговор, конечно существует, фишка в том, что в нем участвует все взрослое население России».
Ви запитаєте: «До чого тут Франківськ?»
до чого тут Франківськ
За найвищим рахунком — ні до чого. Проте, гадаю, найвищий час оприлюднити правду. А правда полягає в тому, що простір, зайнятий Франківськом, лежить у зоні т.зв. «активної космогонії». І всі описані раніше геометричні фокуси — лише найнаочніша дещиця незбагненної кількості різноманітних турбуленцій, флуктуацій та деформацій вивільнених місць, що споконвіку відбуваються тут паралельно, одночасно і безперервно...
Зате незаперечним є той факт, що у Франківську кількість тих, хто ходить напопереки, просто вражаюча. І жодні демографічні чинники тут ні до чого...
Цікаве тут інше. Людина, яка звикла вважати (через позірну відсутність альтернативи), що людське життя — це щось на кшталт тривалої прогулянки навпростець вулицею Грушевського, по суті a priori погоджується з тим, що вона з’являється нізвідки і зникає в нікуди... Але незайво б знати, що ані Грушевський, ані вулиця його імені, ані будь-яка інша вулиця чи дорога, чи ледь помітна стежина не виникають просто так з нічого на голому місці. І якщо ти своїм убогим зором здатен осягнути лише відтинок між нулем та хрестиком, це не означає, що нічого не було до і нічого не буде після. І нема так, що минуле не гребе, а майбутнє не тoркає...
...На цій мапі ще багато інших шляхів, і багато доріг, і безліч річок, і морів, і кілометри водогонів. І вода в твоєму крані — це та сама вода, що часом проливається з неба дощем. Це та сама вода, що шумує океанським припливом по той бік планети. І це та сама вода, якої вже нема на темній стороні місяця, але в дзеркалі якої тут, під твоїми ногами, в калюжі на Грушевського, віддзеркалюють далекі зірки, котрі насправді зовсім не такі вже й далекі, як про це розповідають у телевізорі винахідники спражньої німецької шинковки... Напруж уяву, забудь про космодиск, віагру і незакінчену середню освіту, уяви собі, що цей бублик достатньо великий. Такий, що тобі цілком комфортно стояти на ньому... Та й врешті, хрін з ним, із тим бубликом. Нехай ти просто стоїш посеред вулиці. Позаду — нуль. Попереду — хрест. Зупинятися не можна. Крок уліво, крок управо вважаються втечею — стріляють без попередження. І жодної альтернативи. Але ти спробуй. Спробувати принаймні ти можеш? Згадай тих, хто йде напопереки. Тих, хто тобі давно вже поперек горла. Спробуй і собі зробити крок убік. Один. Пізніше ще один. Може, тобі сподобається. Може, тебе зацікавить, що там далі. Іди. Не бійся. Ніхто не стрілятиме. У них немає зброї — самі понти. А ти іди собі. Ніхто не перешкоджатиме. Обіцяю, буде щораз простіше. Ця методика універсальна і перевірена на людях доброї волі. Вона не дає побічних ефектів. Не викликає алергії та фізичної залежності. Забезпечена сертифікатами в багатьох країнах світу. Ти почуєшся цілком по-новому. Ти, головне, рухайся. Не зупиняйся. Дихай глибоко...
1 Що за бездушна рука чи око відважилися створити цю страхітливу симетрію? Вільям Блейк.
 на початок
| |
Про нас
;)
;)
;)
;)
;)
;)
;)
