| |
  Берлибаський банош
текст: Ігор ПАНЧИШИН
фото: Денис ТРОФІМОВ
(Матеріал подається в скороченні)
На Закарпатті, в Рахівському районі, за декілька кілометрів від центру Європи, в селі Костилівка у травні, на День матері, відбувся щорічний фестиваль «Берлибаський банош». На мапі України, та й навіть на мапі Карпат — це лише невеличкий окрайчик ареалу, на якому поширене таке свято життя, радості й оптимізму. Свято смаколиків, пісень і жартів, безконечних столів та частувань, сяючих облич, здивованих гостей.
Серед чарівної улоговини, якою протікає Тиса, тягнеться ниткою чи не найглухіша колія, простягається дорога на південь, аж кудись в Мараморощину. Навколо ще австрійської станції з татарською назвою Берлибаш два дні лунали співи, грали музики, лилися напої, стелився дим від ватр, на яких готувалися і відразу «зникали» цілі казани різноманітних страв Гуцульщини. Та попри всю їх велику палітру, чільне місце належало невибагливому припису баноша. Цю кашу мають тут і за святкову їжу, часто присмачуючи її презентацію легендами та надаючи страві ледь не магічного значення. Банош готують в різних регіонах Карпат, а все ж щораз це — відкриття.
  Таким відкриттям може виявитися і легенда, переказана головою села Костилівка (Берлибаш), господинею свята Ольгою Сметанюк (мимовільно повіриш у символіку). Її розповідь — про походження назви «банош».
Трапилася в одній родині пригода: ходив чоловік до роботи — пас худобу, та якось в люту негоду, в сильну зливу довго не повертався додому. Так довго, аж жінка налякалася, що з ним щось сталося, і почала молитися за його щасливе повернення. Та тим часом мусила готувати вечерю. Хотіла зварити каші. Але пішла по воду й побачила, що потік мутний і чорний. А в той час, як молилася, подумала, що кашу чоловікові можна зварити й на сметані. Зібравши всю сметану, яка була в хаті, поставила її на вогонь. Коли сметана стала рідкою, всипала в неї кукурудзяне борошно, все примовляючи, щоб чоловік щасливо, цілим і неушкодженим зійшов з гір та повернувся додому. Так і сталося. І коли вечеряв та дивувався з доброї страви, жінка приговорювала: їж, чоловіче, їж, Банош. Адже чоловіка звали Баношем. Отаке.
...Словом, хоч банош цілком доступний до виконання, все ж певна процедура має бути дотримана. По-перше, для баноша годиться лише достатньо дрібна крупа (навіть мука) кукурудзи. Її тут, буває, називають ще кириця. Скільки наллєте сметани в казан, до такого рівня в ньому навариться каша. І найчарівнішим видовищем є те, як на баноші з тієї сметани з’являється масло. Їсти страву варто гарячою, просто з вогню. Коли банош вистигає, втрачає ніжність та соковитість. Часом вже при накриванні на стіл його посипають тертим сиром або бринзою.
До речі, з кукурудзи примудряються робити різні страви...
| |
Про нас
;)
;)
;)
;)
