| |
 Магія коломийок
текст: Наталія КУШНІРЕНКО
фото: Олексій БУТЧАК
(Матеріал подається в скороченні)
«Грают скрипки, грают дудки, флояри тисові, маю любку в Криворівні, другу — в Ясенові», — сивий гуцул жваво мне міх дуди і, підморгуючи по черзі всім жінкам довкола, затягує далі такої сороміцької, що й чоловіки червоніють. Хтось пирхає і засоромлено відвертається, хтось голосно регоче. Мелодію коломийки1 підхоплює скрипаль, і за мить оточуючі кружляють у запальному танці. А дідок, хитро посміхаючись, править своєї: «В мої любки — повні губки, очки, як зірочки, Чорногора і Бескиди — під тонков сорочков. Як до тебе притисну си, моя файна кіто, то відразу стаю дужий, як тота трембіта...»
 Власне у коломийках горяни дозволяють собі кпини, жарти і відверті залицяння. Ці співанки поширені на всій території Карпат як неодмінний атрибут кожної забави — від хрестин до весілля. Досить одного разу почути характерний речитативний наспів, щоби надалі безпомилково вирізняти коломийки з-поміж інших зразків народного фольклору.
Особливу енергетику коломийок, або «придибашок», як іще називають ці співанки гуцули Верховинського району Івано-Франківщини і Рахівського району Закарпаття, зумовило їх походження. На Гуцульщині здавна вірили, що духи гір і лісів прислухаються до розмов людей і, слухаючи оповіді, вирішують, як з ними повестися. Тому вечорами у дорозі чи на привалі, у лісорубських колибах та у пастуших стаях на полонинах годилося «приказувати» — розповідати один одному різні небилиці. Вважалося, що мандрівник-одинак у нічних горах доти буде в повній безпеці, доки вестиме довгу цікаву оповідь — «бай». І байка, що її слухачі — щезники і лісниці, чугайстри та явиди2 — невидимі за скелями та в лісових хащах.
...З часом первісне, магічне значення віршування поступилося розважальному. Але й донині справжнім майстром коломийок уважають того, хто складає їх експромтом, заплітаючи у рими все, що бачить, відчуває і думає. Таких людей у гірських селах називають «береза»3. Як і колись, вони мають виняткові права вести свята.
Сучасні коломийки зазвичай дуже дотепні. У своїх співанках горяни вміють посміятися над собою і пожартувати над іншими. А що гумор їх доволі «перчений», то вже, звиняйте, така вдача.
«Катеринка»
(автор невідомий. Записано з виконання Степана Івасюка, село Устеріки Косівського району Івано-Франківської області, XVII міжнародний фестиваль гуцулів)
Катерино, відчини-но, Катерино, встань-но.
Дай мі їсти, дай мі пити — як то буде файно!
Я до тої Катерини не піду ніколи,
Бо до неї хлопці ходять, як діти до школи.
Лиш до школи діти ходять вчитися читати,
А до тої Катерини — вчитися кохати.
Ішов гуцул з полонини, а гуцулка з бані,
Посідали під смереков, зачали сніданє.
А що ж тото за сніданє, що нема що їсти? —
Заліз гуцул на гуцулку, та й не може злізти...
1Коломийка — народна жартівлива пісенька. Не має сталого змісту, він цілком залежить від обставин виконання і уподобань співака. Можуть виконуватися як приспівки до танцю, який також називається «коломийка» (або «гуцулка» — у деяких гірських селах Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей). Коломийки мають двопланову будову: образ першого рядка за аналогією чи контрастом підсилює значення другого. У класичних коломийках римовано по два рядки, по 14 складів у кожному.
2 У гуцульській міфології нараховується близько двох десятків потойбічних істот. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям. Щезник, лісниця, чугайстр, явида — уособлення ворожої, демонічної сили.
3 Береза — знавець давніх народних звичаїв і обрядів, розпорядник на весіллях, провідник гурту колядників.
| |
Про нас
;)
;)
