Бек-кантрі — тури в минуле

Бек-кантрі — тури в минуле.

З думкою про те, що час розпочинати активний МТБ-сезон, спільна команда журналу й туроператора-партнера «Карпати. Туризм. Відпочинок» здійснила пробний заїзд по одноденних бек-кантрійних трасах поблизу села Яблуниця Яремчанської міськради Івано-Франківщини. Не встиг повністю зійти сніг із хребтів у цій місцевості, як на них відкрилися два цікаві веломаршрути з натяком на екскурс у минуле. Один зачіпає відрізок колишнього австро-угорського кордону, інший проходить хребтом Микулинка, де ще за радянських часів розташовувалась тренувальна база і траса біатлоністів.

Бек-кантрі — тури в минуле

Замість вступу

Ці одноденні (точніше кажучи, чотири-п’ятигодинні) маршрути вже знайомі нам із велофестивалю «Екстрім-Байк 2007», де їх у початковому вигляді випробували учасники змагань. Цього разу маршрути були переглянуті, дещо розширені, і в оновленому варіанті увійдуть у програму цьогорічного «Екстрім-Байку». Ними можуть без труднощів пройти як аматори, так і початківці велотуризму; останнім рекомендуємо брати з собою інструктора, знайомого з місцевістю. Але в будь-якому випадку маршрути варті детального опису. Поїхали.

Під арками столітніх віадуків

Вихід на маршрут треба починати з Яблуницького перевалу (931 метр), виїхавши сюди асфальтованою трасою чи то з боку Закарпаття, з селища Ясіня, чи з боку Івано-Франківської області, з села Татарів через Яблуницю.

Після цієї легкої розминки у стилі крос-кантрі потрібно від бази відпочинку «Беркут» на перевалі повернути на південний схід, на вододільний хребет між Закарпаттям і Прикарпаттям (якщо виїжджати з Яблуниці, це поворот наліво якраз перед базою). Трасу змінює широка «австрійська» дорога. Щоправда, чим далі вона відходить від перевалу, тим більше втрачає добротний вигляд, яким гордяться ці старі карпатські шляхи з твердою і рівною поверхнею. За якийсь кілометр вона стає канавистою і переважно ґрунтовою, що під час тестового пробігу, який проходив за демісезонної сльоти, обернулося небезпечно слизькими спусками і виснажливими буксуваннями на підйомах. А от у суху погоду на спусках можна сміливо розганятися і на поворотах використовувати стінки дороги-канави як контрухили.

Бек-кантрі — тури в минуле

З першої відкритої галявини, через яку проходить дорога, видніється кілька вартих уваги гірських панорам — Свидовця, Чорногори, Синяка з Хом’яком. Звідси ж видно телеретранслятор, на розвилці перед яким треба їхати вправо. Дорога весь час веде вздовж обгороджених пасовиськ — це спрощує орієнтування, але доведеться добрих кільканадцять разів перекидати себе й велосипед через загорожі, щоби не блукати у хитросплетінні парканців.

Про те, що тут до початку Першої світової війни проходив внутрішній державний австро-угорський, а відтоді до початку Другої світової — польсько-чехословацький кордон, уже не свідчать кам’яні прикордонні стовпчики. Для них знайшлося господарське призначення у місцевих мешканців. Знайома історія.

А от іржавого дроту-колючки нікому не потрібно, тож тут його ще можна побачити. Деякий час по праву руку від дороги у лісі видніються шанці, добряче згладжені часом.

Бек-кантрі — тури в минуле

Шість кілометрів відділяють точку старту на Яблуницькому перевалі від в’їзду в залізничний тунель, до якого врешті виводить ґрунтова дорога. Від тунелю треба рухатись уздовж колії до станції «Вороненка» в однойменному присілку. Екскурсійна принада наступної частини маршруту — довгі кам’яні мости-віадуки, споруджені за Австрійської імперії у 1892–1895 роках під час прокладання залізничного шляху Станиславів—Надвірна—Ворохта—Рахів. Маршрут проходить під арками трьох із чотирьох величних мостів, які тримають колію над ріками Параджин і Прут. Із першим мостом знайомимося у Вороненці, прощаємося з останнім вже у селищі Ворохта, поблизу відомих лижних трамплінів.

З Ворохти асфальтівка веде до Татарова, огинаючи гору Маґура (1288 метрів). Ці п’ять кілометрів долаються легко і з приємністю. Залишається проїхати ще вісім до Яблуниці, де коло маршруту можна вважати замкненим.

Бек-кантрі — тури в минуле

На стрільбищі — тиша

Наступний день варто присвятити поїздці до П’ятихаток. Насправді це гірське поселення на схід від Яблуниці складається із більше, ніж п’яти хаток, але не це головне. Цікавинка маршруту в тому, що він дозволяє побувати біля колишнього стрільбища союзних біатлоністів. 

Однак орієнтирів полігону збереглося не так уже й багато — залишки спортивних будівель та земляний насип із стіною, де колись висіли мішені. До П’ятихаток потрібно з траси Татарів—Яблуниця підійматися на один із хребтів на захід від Маґури. Щоб зорієнтуватись, котрий саме підйом штурмувати, досить запитати когось із місцевих про «львівський підйомник», який виводить якраз на потрібний хребет. Звертати з траси можна в декількох місцях, найкраще біля церкви або біля автостанції.

Бек-кантрі — тури в минуле

Усі стежки на початок хребта швидко виводять нагору, але однаково крутим підйомом. Орієнтуючись за опорами підйомника, треба видертися на вершечок, звідки відкривається вид на цілий маршрут. Простора дорога по рівному відкритому хребту веде вздовж полонинських загорож до з’єднання з наступним хребтом. Пересвідчитись у вірності курсу можна за двома кам’яними хрестами з ідентичними написами: «Сей хрест збудовав Дмитро Стефак». Після другого хреста залишається не більше кілометра до урочища, де, власне, знаходиться колишня тренувальна база «П’ятихатки» і починається підйом на хребет Микулинка.

Бек-кантрі — тури в минуле

Похмурий полігон вітає сірими руїнами дерев’яних споруд. Можна пройти на територію стрільбища, протиснувшись попри перекошені ворота. Усе, що хоч у якомусь вигляді було придатне для використання, давно знайшло застосування в господарстві тутешніх горян. Від головної споруди з оглядовою баштою залишився буквально лише скелет із прогнилих балок.

Бек-кантрі — тури в минуле

Поміж колоритними дерев’яними хатками дорога від П’ятихаток підіймається на найвищу точку хребта Микулинка й цілого маршруту, поступово заходячи у ліс. На сході — густо поросла смереками Маґура, яку з протилежного боку огинає попередній маршрут. Погляд на північний захід зустрічає чудову панораму горбів і хребтів між Яблуницею й Татаровом. Дорога в цьому напрямі заводить у старий смерековий ліс, де різко переходить у стрімкий спуск до автомобільної траси — не менш стрімкий, ніж перший підйом маршруту. Вискакуючи з лісу на невелике пасовисько, слід орієнтуватись на церкву з бляшаною покрівлею. Треба знайти стежку, яка веде через вузенький місток над потічком і біля церкви з’єднується з головною дорогою. Маршрут, у принципі, завершений. Залишається вирішити, в якому населеному пункті шукати відпочинку — підійматися до Яблуниці чи спускатись у Татарів. 

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Денис ТРОФІМОВ


Короткий опис маршрутів

Під австрійськими віадуками (червоний колір на карті-схемі) Яблуницький перевал — вздовж колишнього австро-угорського кордону до присілка Вороненка — вздовж залізниці до Ворохти — Татарів — Яблуниця. 

Протяжність 30 кілометрів, тривалість 4–5 годин.

До П’ятихаток (синій колір) траса Татарів–Яблуниця — вздовж підйомника на хребет — «П’ятихатки» — по хребту Микулинка — траса Татарів-Яблуниця.

Протяжність до 10 кілометрів, тривалість 3–4 години; великі перепади висот при підйомі та спуску з хребта.

Маршрути технічно не складні, доступні початківцям.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання