 Лімниця — чисті плеса, сакральні береги
текст: Наталія КУШНІРЕНКО
фото: Мирослав КУШНІРЕНКО
(Матеріал подається в скороченні)
Сонячне проміння переломлюється у воді і додає каменям на дні соковитості кольорів. З-під дна човна випливає табунець невеликих рибок і зникає під берегом на глибині. Навздогін їм падає щось яскраво блакитне — за мить крихітна пташка кольору весняного неба підіймається вгору зі сріблястою здобиччю в дзьобі. Пливемо зеленим коридором поміж високими пагорбами: старезні дерева полощуть у ріці свої корені й віти, з них майже до самої води звисають ліани плюща. Це — не Амазонка, це — Лімниця.
 Нетиповий екскурс в історію
Сплав по Лімниці є лише частиною нашого маршруту. Подорож починається в місті Галич (Івано-Франківська область) екскурсією музеями та визначними місцями давньої княжої столиці. Після цього перебираємося в село Мединя, звідки проходимо рафтом 25 кілометрів по Лімниці, до місця її впадіння в Дністер. Власне водну частину мандрівки урізноманітнюють зупинки і короткі прогулянки на Сокільські скелі, в урочище Діброву, до Галичиних печер… Зупинимося на найцікавіших моментах подорожі.
Галицький центр туризму, під егідою якого проходить сплав, пропонує оглянути історичні та архітектурні пам’ятки в національному заповіднику «Давній Галич». Про них ми вже писали у попередніх числах журналу1, тому цього разу віддаємо перевагу приватному музею братів Переклітів.
Художники, керамісти, затяті археологи-аматори Ігор і Петро Перекліти влаштували в одній з кімнат свого будинку невеликий краєзнавчий музей. Його експозиція розповідає про культури і держави, які народжувалися, розквітали і вмирали впродовж багатьох тисячоліть на берегах Лімниці й Дністра. У вітринах під склом зібрані фрагменти гончарного посуду — від культури лінійно-стрічкової кераміки (кінець VI тисячоліття до н.е.) і трипілля (середина V тисячоліття до н.е.) до Княжої доби (X-XIIІ століття). На стендах поруч викладені наконечники списів і стріл — рештки зброї періоду ранньої бронзи (ІІІ тисячоліття до н.е), а також частини знарядь праці доби Комарівської культури (XV cтоліття до н.е.). На почесному місці — керамічні люльки і кахлі (XII-XVII століття). Експонати можна не тільки оглянути, але й потримати в руках...
 До борсуків у гості
У селі Мединя, на березі Лімниці, розкладаємо і помпуємо рафт. Після короткого інструктажу спускаємо човен на воду. Бр-р, холодна — плюс п’ять градусів. Босі ноги нашого капітана Миколи Хрептика, керівника Галицького центру туризму, у воді одразу червоніють і вкриваються «сиротами» — він притримує човен, доки у нього завантажуються гребці. Нарешті відчалюємо. Розуміємо, що мусимо вправно орудувати веслами — нікому не хочеться пірнати.
Півтора метра під кілем. Гребок, ще гребок — і ми вже на середині ріки. Можна віддатися на ласку течії й роздивитися довкола. В урочищі Вербівці на лівому березі запланована наша перша зупинка. Незадовго пристаємо до берега і верболозами виходимо на стежину. Стежка не проста, а туристична — стовбури дерев уздовж неї позначені широкими червоно-синіми смугами. Маршрут «До Галичиних печер» починається в селі Темирівці і проходить територією Галицького національного природного парку.
Метрів триста, перед тим, як повернути в ліс і нагору, стежка йде вздовж ріки, супроти її течії. З берега видно спини риб, які купчаться в ямах.
...Назва кам’яної гори (скеля Борсуків), що має висоту приблизно 15 метрів, невипадкова. На її схилі справді живе борсуча родина. Протоптана тваринами стежина веде до широкого входу в глибоку нору. Обережно, щоби не сполохати звірків, проходимо їхнім шляхом. Корені одного з дерев добряче підриті й обгризені. «Ми принципово не втручаємося в життя лісу, навіть померлі дерева не прибираємо», — пояснює пан Володимир. Чи не тому нам зустрілися у Вербівцях дві неполохані сарни, які спокійно паслися на галявині. А от дикий кабан, почувши людей, дав драла з калюжі, в якій приймав грязеву ванну.
Сакральні кручі
Над водою стелиться запах розквітлих верб, серпантин ріки виводить човен на околицю села Сокіл. Хвилі розбиваються до п’ятдесятиметрової кам’яної стіни. Сокільські скелі — друге місце нашої зупинки. З тяжкою бідою долаємо водокрут і пристаємо до берега нижче.
Щоб вийти на вершину скель, проходимо урочищем Діброва. Цікава місцина, зовсім незле було би «зависнути» тут на довше. Еколого-пізнавальна (також промаркована) стежка веде дібровою повз лісовий ставок до кургану — тут в 30-х роках минулого століття археолог Ярослав Пастернак відкрив поховання ранньої доби бронзи. Незадовго виходимо до джерела, за переказами — цілющого...
Вапнякова товща Сокільських скель знаменита печерами. Спускаємося в одну з них: з ущелини, глибиною три метри, під гору веде вузький лаз. Щоби пройти далі, потрібне спорядження. Ліхтар вихоплює з темряви вирубані в стінах «карнизи». Припускають, що тут жили монахи-схимники.
...І знову — в човен. Решту водного шляху проходимо майже без весел. Русло Лімниці після Сокільських скель глибшає, а течія стає швидшою. Щоправда, з дна здіймаються камені, тому треба бути готовими маневрувати. Пливемо каньйоном, затиснуті поміж зеленими схилами. Прислухаємося до криків дроздів і зябликів, видивляємося в ріці рибу. Сполохали чапель, які рибалять на мілині. А ось іще одні рибалки — місцеві дітлахи тягнуть проти течії браконьєрські снасті. Підбираємо сіті і витягаємо їх з води — кілька рибин врятовано…
Можливе продовження
...Нарешті Дністер. У місці, де перемішуються води двох річок, ширина водного плеса перевищує 30 метрів. Ріка тут ділиться на два русла: мілкіше йде прямо, глибше різко повертає праворуч. Проходимо п’яті по рахунку перекати і випливаємо у передмістя Галича. На місці, де колись була княжа пристань, причалюємо до берега — подорожі кінець, сушіть весла.
…Ми — у селі Залуква. На березі просто над нами видно похилені до ріки старі нетипові надгробні плити. Це кладовище, на якому збереглися поховання XVII століття — остання домівка місцевої караїмської громади.
Караїми жили в Галичі понад сім століть і залишили по собі унікальні пам’ятки матеріальної культури. На галицькому кладовищі похований видатний караїмський поет Захарія Абрагамович, автор тексту пісні, яка стала гімном цього народу. Рукопис поезії зберігається в Галичі, в Музеї караїмської історії та культури (будинок № 33 на майдані Різдва Христового). Звідси може початися наступна мандрівка.
1 № 1 (7) 2006, публікація «Місто-парк на трьох ріках», №6 (12) 2006, публікація «На Золотий тік».
 на початок
| 
Про нас
;)
;)
;)
