До Петроса навесні

До Петроса навесні.

Весняний похід на оспіваний в легенді Петрос подарує мандрівникам і милуючі враження, і фізичні навантаження, і справжній екстрім. Галявини, з яких щойно зійшов сніг, зацвіли крокусами, гірські схили помережані сніговими островами та потоками, вершина то купається в сонці, то затягується густим туманом. Дороги й стежки місцями геть розмиті, майже непрохідні. У перекладі з грецької petros означає «камінь», «скеля». Романтична карпатська легенда оповідає про горду дівчину Говерлу та закоханого в неї юнака Петроса, котрим навіки судилося бути поряд...

До Петроса навесні

ПЕРШ НІЖ РУШИТИ

На початку квітня піднятися на Петрос було дуже складно — суцільний туман та важкий злежалий сніг під ногами. Рятувальники Закарпатського аварійно рятувального загону радять планувати весняну мандрівку до четвертої за висотою вершини Українських Карпат (2020 метрів) у кінці квітня — на початку травня. У типовому наборі спорядження обов’язко во повинно бути надійне водонепроникне взуття, теплий та водозахисний одяг. Незайвим (на всяк випадок) буде й льодоруб.

ЗА ПРОТЕКТОРАМИ ЮЩЕНКОВОГО ДЖИПА

Якщо ви прибули до Квасів потягом, то від залізничної станції треба пройти по шосе приблизно півкілометра на північ, у напрямку Ясіні, до бічної дороги, яка веде наліво мостом через Тису. Повертаєте на схід, проходите під колією. Одразу після цього стежка в східному напрямку круто забирає вгору. Це фактично найстрімкіший відрізок маршруту від Квасів до вершини Петроса, він тягнеться приблизно три кілометри. Та оскільки фізичні навантаження найбільше даються взнаки на старті, мішана група, з жінками та дітьми, при поганій по годі може долати його до двох годин. 

 До Петроса навесні

Виходите до межі лісу, де ростуть буки та ялиці. Тут є добре обладнане місце для стоянки з наметами. Але, якщо дозволяє час, краще піднятися значно пологішим схилом до полонини Менчул. Спочатку вторована стежка веде лісом, далі — відкритою місцевістю. Здолавши кілометрів чотири, виходите на Менчул. Справа від дороги — стаціонар біофаку Львівського університету, довкола — численні колиби. У цю пору року колиби порожні, відтак у якійсь із них можна заночувати. Не виключено, що тут знайдуться дрова, якесь начиння, сіль тощо.

До перевалу і далі, повз Петрос, аж до підніжжя Говерли, веде прокладена ще за часів Австро-Угорщини дорога. Вона проходить траверсом, північніше гори Шешул, а зліва за напрямком руху відкривається полонина Шумяска, де також стоять численні колиби та кошари. Відомо, що під час масових сходжень на найвищу українську гору цією дорогою під Говерлу доїжджав джипом теперішній президент України. Втім, протектори ваших «вібрам» недовго наслідуватимуть протектори його «Лексуса». Приблизно через два кілометри після перевалу, перед різким поворотом на південь, треба зійти з дороги в напрямку східсхід-північ. Нетривалий підйом — і ви вже опинилися на де-не-де порослому ялівцем найпологішому західному схилі Петроса. Знизу вершини не видно, мандрівник просто піднімається вгору, і в якийсь момент виявляє, що до неї лишилося метрів сто... Від перевалу до вершини неспішним темпом іти дві години. Якщо пощастило з погодою, то споглядати з Петроса довколишні краєвиди — сама насолода. Близниці та Свидовець на заході, хребти Добошанка та Кукул на півночі, велична Говерла поруч на сході, Чорногірський масив на південному сході, мальовничі краєвиди аж до Румунії на півдні.

 

МИНАЮЧИ КАЛЮЖІ ВІД ЛІСОВОЗІВ

Потік Лопушанка впадає у річку Лазещина на початку Ясіні, приблизно за півтора кілометра до центру селища (якщо їхати з боку Івано-Франківщини). Тут на шосейній дорозі є міст, і якщо ви діставалися автобусом, можна попросити водія зупинитися біля мосту (від вокзалу в Ясіні треба повертатися трасою кілометри чотири). Дорогою вздовж Лопушанки років десять тому можна було проїхати легковим автомобілем на південь в бік Петроса аж до будинку лісорубів. Але внаслідок частих повеней та масової вирубки лісу зараз у верхній частині цієї дороги можуть пройти лише повнопривідні вантажівки та ще якісь УАЗи з асами за кермом. Відтак, добрих вісім кілометрів мандрівникам доведеться йти пішки, оминаючи вичовгані лісовозами баюри. Спершу повз садиби, а далі між прямовисним схилом зліва та потоком справа, який місцями заливає дорогу. Подолавши кілометрів п’ять, ви надибаєте напівзруйновану дерев’яну споруду, а врештірешт дійдете до моста, поряд з яким стоїть будинок лісорубів. Від потужної техніки довкола буває суцільне місиво з глини та тирси.

Далі слід рухатися строго на північ до полонини Печеніжеска. Орієнтир вірної стежки — молоді насадження зліва. Тут підйом робиться крутішим. Ви неодмінно зауважите велетенські, в два обхвати, ялини, що ростуть в цій частині лісу. На полонині декілька колиб з кошарами. Саме тут вартує  заночувати.

До Петроса навесні

Дістатися до полонини Печеніжеска можна й безпосередньо від вокзалу в Ясіні. Треба перейти колію, піднятися стрімко вгору, пройти ґрунтовою дорогою приблизно півтора кілометра повз садиби на південний схід, де збереглися руїни дзотів часів II Світової війни. Від них повернути на південь та рухатися лісовою стежкою, що проходить вододільним хребтом, до полонини Шесса (приблизно п’ять кілометрів). Підйом на полонину не надто важкий. Полонина, на якій також стоять колиби, знаходиться біля підніжжя вкритої лісом гори Какараза. Аби з Шесси перейти на Печеніжеску, необхідно обігнути гору траверсною стежкою, що спершу веде прямо на схід, а приблизно через півтора кілометра повертає на південний схід.

До Петроса навесні

Після Печеніжески починається найскладніша ділянка підйому, майже два кілометри до урочища Ступи з набором висоти до 500 метрів. Здолавши підйом, виходите на північнозахідний схил Петроса та рухаєтеся вгору хребтом. До вершини не більше півгодини ходи. 

СТРІМКО ДОНИЗУ

Спуск з Петроса в східному напрямку, у бік Говерли, — не найприємніша виправа. Єдина стежка веде стрімко вниз, глибоким та вузьким рівчаком. Природні «східці» від каменя до каменя часом сягають метра. У дощову погоду стежка надто ковзка, спуск до рівного місця забере хвилин сорок. Зате, не пройшовши і кілометра вниз на північний схід, натрапимо на першу колибу та будівлі для худоби, що стоять обабіч дороги. Якщо маєте намір сходити в напрямку Козьмещика, то другу ночівлю можна облаштувати тут, біля одного з витоків потоку Лазещина. 

До Петроса навесні

Дорога направо через урочище Греблі серпантином сходить до урочища Лощина. Вона тягнеться повз малинники, і якщо під ногами сухо, можна сміливо зрізати кути. Врешті, пройшовши з годину, ви вийдете домістка, неподалік якого стоїть самотня колиба. Ще через два кілометри з’являються перші житлові будівлі, в одній з яких облаштована крамниця. Одразу за поворотом — туристичний притулок. Звідси до залізничної станції прямою дорогою вздовж річки — кілометрів дванадцять. Більша частина цього шляху все ще проходить територією Національного природного парку. Вам трапляться кілька джерел природної мінеральної води, як лужної, так і з підвищеним вмістом сірководню. Любителів запаху стухлих яєць навряд чи знайдеться багато, але від деяких шлункових захворювань така рідина дуже помічна. На самому початку Лазещини знаходиться КПП. Рекомендуємо повідомити тут про успішне завершення походу. До станції залишиться йти годину. Денний потяг Рахів — Івано-Франківськ відходить з Лазещини о 15.30. 

До Петроса навесні

Варто зауважити, що сходячи через Козьмещик, ви втратите більше часу та здолаєте більшу відстань, ніж по маршруту, який коротко опишемо нижче. Вирушивши від першої колиби ґрунтовою дорогою наліво, за чверть години ви дійдете до групи будівель. Звідси добротна дорога веде вододілом на північ, через урочище Холонческий Плай. На ній трапляються незначні спуски та підйоми, а відстань до станції коротша кілометрів на п’ять. Важливо лише після останнього підйому в лісі не проґавити розвилку та повернути стежкою ліворуч, на північний схід. Так ви вийдете до залізниці за півтора кілометра перед станцією. Якщо й помилилися — невелика біда, бо вийдете до сільських садиб, і треба буде просто повз них пройти трохи на схід до колії. 

До Петроса навесні

P. S. Ми зробили опис триденного, відносно неспішного переходу. Можна вибирати варіанти, можна ускладнювати чи спрощувати завдання. Зрештою, є чимало завзятих, котрі «бігають» до Петроса й назад в проміжку одного світлового дня. Питання в тому, яка у вас мета: пробігтися чи побачити й помилуватися.

текст: Володимир ЗАНИК, фото: Тарас ДУТКА.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання