Як джипарі Свидовець об’їжджали

Як джипарі Свидовець об’їжджали.


Машина натужно реве і тремтить всім своїм залізним тілом, вибираючись на черговий підйом. Ну, нарешті хоч трохи поїдемо по рівному. Водій додає газу. Зненацька: трась! Під колесами з хрускотом ламається крига, і наш УАЗик носом уперед пірнає в глибоку баюру. Густе і, здається, аж масне болото пацьорками сповзає по лобовому склу, двірники заледве розгрібають грязюку. Авто майже пливе довжелезною калабанею, хитаючись з боку на бік. «Потічок розлився», — незворушно коментує шофер. Попереду — крижаний бережок, на який іще треба вибратися, засніжена лісова колія і ще п’ять годин рейду гірським бездоріжжям. Позаду — два десятки автомобілів. Це ті, хто ризикнув узяти участь у фестивалі позашляховиків на Свидовці, пробираються слідом.

Як джипарі Свидовець об’їжджали 

«Джипінг на снігу» стартував останнього березневого вік-енду з закарпатського селища Ясиня. Направду була атракція, коли на тамтешню турбазу «Едельвейс», що правила за фестивальний табір, з’їжджалися автомобілі різних марок і різного тюнінгу. Збіглося мало не півсела, щоби оглянути і помацати «джипи». Загальний захват викликав яскраво-жовтий «Хижак» з Коломиї, колись звичайний ГАЗ-66. Здавалося, цей «звір» зараз вишкірить зуби і загарчить. Терпляче чекав наказу зірватися з місця бувалий «камуфляжний» УАЗ з величезним гаком на передніх дугах із Львівського автоклубу «Offroad». Поруч дрімав масивний чорний «Додж», який досі знав лише асфальтовані дороги. «Нива-Шевроле», металік, виглядала поруч з ними — старими «Нивами», «Джипом Черокі», «Судзукі Самурай», двома «Тойотами Лендкрузер» і рештою УАЗів — такою собі претензійною панянкою, що вибралася на заміську прогулянку.

Як джипарі Свидовець об’їжджали

Допоки публіка оглядала авта зверху і з-під низу, учасники фестивалю — львів’яни, франківці, чернівчани, вінничани і закарпатці — реєструвалися, отримували номери і шикувалися. Перший день джипінгу був присвячений перевірці машин і їх власників на прохідність та витривалість. До настання темряви нам належало подолати сорок кілометрів і набрати 900 метрів висоти — піднятися з долини Чорної Тиси, де вже почалася весна, на полонину Драгобрат, іще засипану снігами.

Серпантином в темпі вальсу

Стартуємо з центру Ясині вулицею Київською. Глина поступово змінює асфальт, хати зустрічаються все рідше. Колії глибшають, вздовж них течуть струмки. Машини починають грузнути. «Дитяча траса», — заспокоює нас водій. Ми їдемо УАЗом з одним із найкращих місцевих шоферів. «Там, де Василь Тулайдан не пройде, вже ніхто не пройде», — відгукуються про нього односельчани. Маємо нагоду пересвідчитися. Адже торуємо «стару» дорогу на Драгобрат, по якій уже кілька років авта не бігають узагалі. Грейдером її для нас не чистили, трактором не трамбували. Василь обіцяє «море задоволення» від «дикої» їзди, яка вже ось-ось і почнеться.

Як джипарі Свидовець об’їжджали

Піднімаємося над Ясинею. Праворуч нависають схили безіменних місцевих горбів. Ліворуч у глибокому видолинку, обабіч сріблястої стрічки ріки, розкинулися житла, городчики, садочки. Понад ними, трохи далі і до самого обрію — пасма гір. Сонячно. Величезні шапки снігів на Какаразі, Шешулі і Петросі виблискують так, що аж сліпить очі. Повертаємо від них і заглиблюємося в ближні гори — маємо виїхати через присілок Гаврилець в урочище Буковина. Це вже буде Свидовець.

Як джипарі Свидовець об’їжджали

Трохи вгору — і починається серпантин. На одному із затяжних підйомів з кількома крутими поворотами перетинаємо пояс снігу. Тисяча сто над рівнем моря. Автомобіль «танцює», щоби втриматися на дорозі. Доводиться триматися обіруч, але все одно — хитавиця. «Нива» попереду нас сідає «на пузо» просто у баюру. Кілька хвилин авто борсається у воді, здає назад і врешті долає перешкоду. Ще двісті метрів і знову пригода: «Додж» не може здолати гору. Караван зупиняється. Але наш водій тисне на газ: «Тримайтеся!» УАЗик вистрибує на моріжок, ризикуючи «загудіти» на бік, обходить дві машини і зупиняється в голові колони. Нас супроводжують свист і клаксони. Коли виходимо, дістаємо зливу сніжків на свої голови. Зав’язується весела перестрілка хвилин на двадцять. Увесь цей час котромусь із «УАЗів» ремонтують «електрику» — «вилетіла» котушка.

Наступна зупинка — в урочищі Буковина. Краєвид тут вартий того, щоби до нього діставатися. Зліва і вже трохи позаду залишаються Шешул із Петросом, попереду — Близниці. На їх верхівках сидять сірі, важкі, ще повні снігу хмари. І від того гори здаються величнішими і вищими. Сонце ховається, цього дня ми його вже не побачимо. Повертаємо в ліс і решту рейду проходимо поміж товстезними стовбурами столітніх смерек. З обох боків дороги, наче її вартові, стоять величезні снігові брили. Поміж деякими треба пропихатися, як у хвіртку. Машина постійно черкає до брил то одним крилом, то іншим. Глибокі снігові колії глибшають ще більше. Навіть доволі високий кліренс мало допомагає нашому «всюдиходу» — він «повзе», в деяких місцях зачіпаючи піддоном. Частина машин за нами цілковито загрузає. Деяким із них доводиться прокопувати шлях лопатами. Більш потужні й екіпіровані авта тягнуть інших на тросі. Ще одне випробування для всієї компанії: на дорогу впало старе дерево. У багажниках знаходиться кілька сокир, і вправні водії перетворюються на не менш вправних лісорубів. Через якихось десять хвилин на узбіччі лежить порубана смерека, і караван їде далі.

Як джипарі Свидовець об’їжджали

Надвечір проходимо трасу, на якій наступного дня відбудеться гонка. Ще сім з половиною кілометрів бездоріжжя схилами гір — двадцять вісім поворотів, шість ям, три потічки. Тисяча триста над рівнем моря. Багато хто з учасників фестивалю після заїзду-тестування замислився. Дехто з видимим нетерпінням потирає руки. «Витиснути з машини все, що можна» обіцяє на змаганнях з гірського підйому ще один власник УАЗа, двадцятилітній Іван Кочержук. «Не забувай, що для авто головне — прокладка. Та, що між кермом і сидінням», — підколює його власник «Ниви-Шевроле» Юрій Левицький. Цей знає, що каже — бо тричі впродовж рейду витягував з кучугур «Джип Черокі».

Завершуємо день на Драгобраті — гарячою вечіркою в ресторані туристичного комплексу «Оаза». Розважає відомий закарпатський гуморист Іван Беркела. До товариства долучається Віктор Павлік — він якраз проводить на турбазі коротку «лижну» відпустку. Співак на втіху гостям охоче виконує хіти зі свого репертуару. «Ні обіцянок, ні пробачень...» А вальсують джипарі непогано.

Як джипарі Свидовець об’їжджали

Досить погладити і попросити

Чи то вечірка вдалася, чи то маршрут здався складним, але наступного ранку на перегони зголосилася лише половина учасників. Решта — уболівали і грали в тоталізатор. Змагання на скороченій трасі (п’ять кілометрів) розтягнулися більш як на шість годин: роздільний старт, один кваліфікаційний і два залікові заїзди. Машини буксували в сніговій каші, застрягали на ямах. Чотири рази гонщиків витягала «технічка». Результати — від дев’яти до одинадцяти хвилин. Фаворитів перегонів можна було визначити ще на старті — досить було подивитися, як хто здолав перші метри через річку. Найпотужніше віяло бризок здіймали УАЗи Юрія Кравчука і Василя Тулайдана та «Нива» Юрія Левицького. Вони, власне, й боролися за абсолютну першість. Ще б пак: переможець отримував чотири новеньких колеса на свій позашляховик.

Останній, заліковий заїзд. Першим стартує авто Василя Тулайдана. Публіка затамовує дихання. Вперед! «Васю, давай! Василю, жми!» — кричать, свистять, підскакують глядачі, допоки машина не зникає в лісових нетрях. Тоді беруть в облогу організаторів, допитуючись: що бачать спостерігачі на трасі, як там УАЗ долає кілометри? «Вісім хвилин, тридцять вісім секунд», — оголошує суддя. «Ух ти-и!» — видихає натовп. До старту готується Юрій Кравчук. Його машина зривається з місця так, що всім стає зрозуміло: почався справжній двобій. Очікування здається дуже тривалим. Нарешті звучить: «вісім хвилин, дев’ятнадцять секунд». Ось вона, абсолютна першість.

Як джипарі Свидовець об’їжджали

Гонщики повертаються разом, їх оточують глядачі, тиснуть руки, плескають по плечах. Виявляється, що обоє ледь не зійшли з траси: машина Юрія опинилася в кущах під час попередньої спроби, а авто Василя вже на фінальному заїзді таранило на узбіччі смереку. Бампер УАЗа аж увігнувся досередини. Водії інших машин оглядають пошкоджене місце і обмінюються емоційними висловами з цього приводу. Юрія Кравчука тим часом вітає мама, яка, виявляється, від самого ранку слідкувала за змаганнями.

Час переходити до нагородження. Користуємося нагодою під’їхати до місця урочистого закриття фестивалю разом із переможцем. «Як ти готував свою машину до перегонів?» — запитуємо Юрія. «Раненько встав, підійшов, погладив капот і добре її попросив», — усміхається молодий чоловік. Може, якось і собі так спробувати?

Але повернемося до призів і призерів. Отже, перше місце і абсолютна першість в гонці — Юрій Кравчук, друге місце — Василь Тулайдан. Обидва — професійні водії з Ясині. Третім із результатом дев’ять хвилин і п’ятнадцять секунд фінішував франківець Юрій Левицький на «Ниві-Шевроле». Усім переможцям організатори фестивалю — а це журнал «Карпати. Туризм. Відпочинок» і «Прикарпатський автомобільний клуб», за підтримки туроператора «Карпати. Туризм. Відпочинок», рекламної агенції «Лайм» та Торгової марки «Франківська» — вручили кубки, грамоти, спорядження «Кампус» фірми «Євромарк Україна» і передплату на журнал.

Як джипарі Свидовець об’їжджали

Спеціальні нагороди фестивалю були присуджені в таких номінаціях. «За волю до перемоги над трасою і «Доджем» — Владу Андрусяку з Івано-Франківська (вечір на двох у нічному клубі «Ельдорадо»). «За трос підтримки і плече друга» — екіпажу Львівського автоклубу «Offroad» (п’ятилітрова пляшка шампанського від ТМ «Франківська»). Призом «За найоригінальніше авто» відзначили власника «Хижака» Василя Паландюка з Коломиї, а як «Наймолодшого учасника перегонів» нагородили Івана Кочержука з Ясині (обох обдарували «Євромарк Україна» і туроператор «Карпати. Туризм. Відпочинок»).

До наступного джипінгу треба конче опанувати кермо. Маємо час до жовтня. А найголовніше — маємо досить натхнення. 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання