Білин, Терентин і австрійський серпантин

Білин, Терентин і австрійський серпантин.

Одноденний гірський веломаршрут, який ми пропонуємо вам цього разу, в якомусь розумінні дисонує зі збільшеним об’ємом «подвійного» номеру «Карпат». Ми не будемо завантажувати вас довгою вервечкою орієнтирів і лякати марафонським кілометражем, а відправимо у неважку роверову прогулянку хребтом, який «сполучає» Свидовецький масив із Раховом. Його пасмо народжується зі свидовецьких Близниць і тягнеться строго на південь, поступово спадаючи до долини Тиси. По цьому лисому хребту, який ще називається Близницькою плайкою, пролягає широка кам’яна дорога, варта уваги кожного карпатського крос-кантрійця.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Немає маршруту без підйомів

На повноцінний, насичений маунтин-байковий маршрут Близницькою плайкою цілком вистачає не те що одного дня, а кількох годин. Він долається доволі швидко завдяки тому, що дорога йде не самим гребенем хребта, а «мудро» траверсує його гострі вершини, звільняючи від необхідності гаяти час на непотрібні підйоми. Більше того, хребет поступово втрачає висоту з півночі на південь, якраз у напрямку нашого руху, тому дорогу можна вважати суцільним пологим спуском.

Але у будь-якому маршруті мусить бути рівновага — щоб насолодитися прогулянкою по хребту, треба туди видертися. Підйом на Близницьку плайку — єдиний виснажливий і відносно тривалий відрізок. Якщо приблизна висота точки старту у Квасах складає 550 метрів, то місце виходу на хребет має не менше 1350. Отже, не уникнути набору висоти у 800 метрів; протяжність цієї дистанції — сім кілометрів. Втім, описаний нижче варіант виходу на хребет (із села Кваси) є все-таки суттєво легшим у плані пішо-велосипедного підйому, ніж другий можливий спосіб (з селища Ясіня через Драгобрат і попри Близниці). Щоправда, у Ясіні завжди залишається змога найняти транспорт і цим спростити собі набір висоти.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Вверх, на полонину

Прибуваємо у Кваси о сьомій ранку славнозвісним «раховозом» — приміським дизелем Івано-Франківськ—Рахів, який спроквола котиться з облцентру від 2:40 ночі. Вивантажившись із поїзда на станції, переходимо колію, якийсь час рухаємося зліва від неї і виходимо на асфальтовану трасу. Проїжджаємо повз захисну бетонну стіну (споруджена для того, щоб схил, осипаючись, не руйнував дороги). Перший же поворот наліво і вгору — наш. Ним ми маємо потрапити на полонину Білин. (Якщо ж проїхати ще трохи по трасі і звернути направо до відпочинкової бази «Васкул», то можна набрати води у джерелі при дорозі, з якого «живиться» усе село). Для певності варто перепитати у місцевих щодо повороту на полонину, бо його можна сплутати з поворотом на важкий підйом уздовж потоку Тростянець, який виводить на Свидовець аж під Близницю. 

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Починаємо швидко набирати висоту ґрунтовою дорогою, більшу частину часу велосипеди доводиться котити. Але це тільки тішить, адже так ми швидше «відстріляємося» на підйомі. Поволі дорога вивищується над Квасами, відкриваючи довколишні пейзажі — видніються Шешул і Менчул («брати менші» Петроса), потім дається знати сам Петрос, нарешті виглядає і вершечок Говерли. На півночі зауважуємо свидовецьку Близницю. З часом починає проглядатися долина Тиси з Квасами, звідки ми недавно піднялися.

Продовжуємо підйом; де-не-де дорога звивається серпантином. На одній із галявин опиняємося перед розвилкою, де без особливих роздумів повертаємо наліво, інакше довелося б долати неймовірно крутий підйом. Наша дорога траверсом виводить на гребінь гори, з якої нарешті відкривається вид майже всієї Близницької плайки. Панорама простягається від Близниці на півночі аж до гори Терентин із телевізійною вишкою — на півдні; невеликий фрагмент панорами із полониною Білин перекривається видовженим пагорбом на передньому плані, що відділяє нас від хребта. Повертаємо вправо та їдемо в північному напрямі, щоб обігнути цей пагорб і вийти на полонину. Якщо ж тут звернути наліво, то дорога зведе назад у долину ріки, в однойменне з полониною село.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Наступний відрізок приємно дивує двома швидкісними спусками приблизно кілометрової довжини кожен. Хоча ґрунтове покриття по центру дороги рівне і дозволяє гарно розігнатися, глибокі канави по боках, проторовані колесами великого транспорту, при високій швидкості та в мокру погоду можуть бути небезпечні.

Потрапляємо у ліс, де дорога стає кам’янистою і раптово рве круто вгору, але незабаром підйом закінчується і виводить на нижню точку полонини Білин. Звідси повністю видно наш дальший шлях. Перспектива досить складного підйому полониною на верх хребта уже не особливо засмучує, адже він — останній на маршруті. Повз стаї, біля яких пасеться мішаний табун коней і корів, вибираємось на гребінь Близницької плайки, а дорога плавно повертає на південь, у бік Рахова. Семикілометровий вихід на хребет уже позаду; відзначаємо цей «подвиг» кількахвилинним відпочинком, даючи фотографові змогу відзняти панораму долини Тиси і відрогу Свидовця з Близницями.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Курс на південь

Зауважуємо, що хоча ґрунт на верху дуже кам’янистий, сама дорога рівна, без підступних канав, тож їдеться по ній швидко і з приємністю. Втім, це значною мірою залежить від велосипеда — все-таки легше по цій природній камениці їхати на ровері з амортизаторами обох коліс або, принаймні, з м’якою передньою вилкою.

Траверс переходить на західний схил хребта і тягнеться попід самим його гребенем. На дорозі в землі часто трапляються подовгасті поперечні камені. На найдрібніших велосипеди трохи трусить, деякі вдається перестрибувати, а найбільші можуть навіть слугувати за міні-дропи.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Ледь відчутний, але постійний спуск суттєво примножує швидкість від педалювання, тому, якщо переключитися на найвищу передачу, можна розігнатись і до 50 кілометрів за годину. Мчимо повз овечу кошару, потім заїжджаємо в лісок, де дорога петляє кількома поворотами з підступними кам’яними рівчаками по краях. Трохи згодом минаємо групу поруйнованих будівель, поруч із якими на вітрі шумить лопатями вітряк-електрогенератор, річ у наших краях екзотична.

На невеликому пагорбі, куди підіймаємось після цього, знаходиться дороговказ із чотирма табличками. Звідси, знову ж таки, можна спуститися у село Білин уздовж потоку Терентин. Звіряємося з картою: теперішнє місцезнаходження — полонина Довжина, наступний орієнтир — гора Терентин із вишкою на вершечку, яку, власне, добре видно і без карти.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Підбираємося дедалі ближче під вершину гори, аж поки вишка не ховається за деревами, що ростуть на схилі. Щоб потрапити на самий верх, треба дертися важкопрохідною стежкою «в лоб». Ми ж вирішуємо не перебивати собі задоволення від легкої та швидкої їзди, тому продовжуємо рухатися дорогою, яка з невеликим нахилом угору траверсує Терентин його західним схилом. Цей практично невідчутний підйом скоро змінюється двома короткими стрімкими спусками, після яких опиняємося на розвилці (вірніше, в місці з’єднання двох доріг — кам’янистої ґрунтівки, якою їхали досі, і вимощеного камінням серпантину, яким відтепер спускатимемося).

Створено для екстремалів

Перепад висот між роздоріжжям під вершиною Терентина і точкою виїзду на шосе біля Рахова складає більш ніж 800 метрів (зауважте — таким самим був набір висоти на початку маршруту). Цього цілком достатньо, щоб уявити собі, яким адреналіновим обіцяє бути серпантиновий спуск у місто. 

Білин, Терентин і австрійський серпантин

З-під Терентина йде стара (чи то чеська, чи то австрійська) дорога, викладена каменями приблизно однакового розміру. Так і не вдалося знайти достовірної інформації про те, ким і коли вона була збудована. Одне польське джерело дає підставу вважати, що її спорудили на початку ХХ століття австроугорські інженери. Але на камені мурованої стіни, яка обрамлює одну з петель серпантину, чітко викарбувано рік — «1938», а це може свідчити про причетність до будівлі дороги чехословацьких майстрів. У середині 1970-х років дорогу відновлювали місцеві мешканці; тоді ж на Терентині встановили ретрансляційну вишку.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Нині дорога в такому стані, наче переорана бруківка — більшість каміння стирчить із землі гострими ребрами доверху, що робить їзду випробуванням на міцність велосипедів і рук. Але тут усе, знову ж таки, вирішує м’якість амортизації. На даунхільному велосипеді з довгохідною підвіскою і широкими покришками тряска майже не відчуватиметься, а от на твердішому кроскантрійному ровері з тонкими шинами сповна поекстремалити не вдасться.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Якщо на спуску не гальмувати, ще й додатково вкручуючи, то можна розвинути пристойну швидкість. Але серпантин подекуди виписує круті повороти, тож треба вважати, щоб не «вилетіти» з дороги. Крім того, чим нижче спускаємося, тим тісніше дорогу обступають сільські хати й обійстя (деякі подвір’я відгороджені колючим дротом, і біля них слід їхати обережно), час від часу трапляється транспорт. До речі, під самий Терентин можна виїхати легковим автомобілем. У загальному серпантин робить більше двадцяти поворотів (хоча це лише приблизна оцінка, насправді ніхто з нас не встигав їх рахувати). Він виводить на шосе за якийсь кілометр від центру Рахова. Якщо пройти маршрут до третьої години дня, то можна ще встигнути пообідати в Рахові і сісти на поїзд, який вирушає з міста о 15:50 і прибуває в Івано-Франківськ по дев’ятій вечора.

Білин, Терентин і австрійський серпантин

Наостанок кілька слів про варіації маршруту. Рекомендуємо спробувати уже згаданий альтернативний спосіб виходу на Близницьку плайку — з Ясіні до Драгобрата, потім через або повз Близниці до гори Стара, а далі — описаним маршрутом. Ще довшою поїздку зробить другий варіант спуску в Рахів. З-під Терентина треба їхати до гори Магуриця (1264 метри), потім звернути з серпантину направо і рухатися далі гребенем плайки на південний захід, поки дорога не виведе на серпантин, котрий з’єднує Косівську Поляну з Раховом. Цей відрізок колишньої військової дороги, відомої під назвою Брусилівський тракт, має краще покриття, ніж серпантин із Терентина, а за довжиною приблизно такий самий. 

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Тарас ДУТКА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання